22.10.2013* 17:30
Приїхав додому на Оболонь у ворожу квартиру, адже треба було прийняти ванну, а в майстерні це не зробиш, ліг спати на кухні на підлогу, а вночі прокинувся від Дійства.
Я лежав на спині, руки були простягнуті вздовж тіла і повернуті долонями уверх, а долоні немов припечатані до підлоги. В кожну долонь йшов зверху циліндричний пучок Енергії, яку я не бачив, але відчував. Здавалося, що сила цієї Енергії от-от розплавить мені долоні. Було млосно і боляче, хоча біль, як це не дивно, була приємна. Я спробував встати, але руки та долоні не підкорялися мені, немов їх гвіздками прибили до підлоги. Тоді я розслабився, немов підкоряючись Дії. Стало легше. І непомітно, не фіксовано пам'яттю, провалився у сон.
Вранці довго розглядав свої долоні. На правій нічого не змінилося, а на лівій між великим пальцем, вказівним та середнім прямо на моїх очах, за рахунок почервоніння шкіри, проявився хрест з рівними кінцями, щось подібне до швейцарського хреста. Ця відзнака трималася дуже довго, декілька років, навіть зараз вона неясно виглядає.
Прийняв ванну по Островському, поїхав до майстерні і приїхав на зустріч членів МАПЕ. На сцені був Лев Островський. Він гонорове стояв посередині сцени,уважно дивився у зал, а коли всі розсіялися і помірно замовкли, сказав:
- Сьогодні нас вже менше. Це добре, бо відбулось відсіювання. Прошу всіх сісти таким чином, щоб зліва від мене були пусті ряди! - а коли гармидер від пересування закінчився, він продовжив:
- Так! Перший ряд залишається на місці. Другий ряд, рахую зліва на право, третє місце, дев'яте, п'ятнадцяте і вісімнадцяте місця - пересісти в ліву частину зала. Третій ряд ... - і так по рядам. Коли перетасовка закінчилася, то він продовжив:
- Всі, кого я пересадив у ліву частину залу, не виконали водохрещення по моїй методиці. Ви можете бути вільними! У вас є право виконати водохрещення і я буду перевіряти наступний раз персонально, а зараз - покиньте зал! Почекаємо і будемо працювати далі.
Коли всі пішли, то по рукам пустили папірці і всі ті, що залишилися в залі, записали свої прізвища та ініціали.
- Тепер ви стали членами МАПЕ! Поздоровляю! Установчі збори закінчилися. Далі працювати будемо за іншою адресою - і він назвав адресу Спілки тверезників України на вулиці Рози Люксембург, в будинку, де було Товариство дружби народів, так, здається, воно називалося.
- Приходити можуть всі бажаючи, але треба по черзі, бо там місця мало, а посвідчення на членство в МАПЕ я буду оформляти персонально. Запишіть телефон нашого секретаря і дзвонить їй. Десь через тиждень.
Маленький зал засідань Спілки тверезників України (Во! організації були навіть в Радянські часи!) був заповнений вщент, але людей було мало. Знайомство всіх один з одним, але головним героєм, безумовно, був Лев. Та для мене не це було головним, а те, що:
- витримав Психогенний колапс;
- вийшов із своєї шкарлупи Одержимості; частково, але вийшов;
- познайомився із собі подібними фігурами серед екстрасенсів - Левом Островським та Актрисою;
- переконав себе, що не навіжений;
- отримав упорядкування Сил, які вели мене.
Була ще одна подія, яка в кінці жовтня тільки почала промальовуватися і якій судилося потім мати велике значення для мене.
Один раз Юрій Косенко, в навчальній майстерні якого я працював по годинам, сказав, що мене розшукує головний архітектор міста Енергодар, що він підтвердив моє існування і отримав номер телефону із проханням подзвонити - мова іде про замовлення. Я подзвонив, і вона, а це була жінка, розказала суть справи і ми домовилися про мій приїзд до міста у відрядження від кооперативу, в якому я очолював Архітектурно-проектне бюро. Суть справи була така.
В кожному місті України тоді кожний рік робили додаткові насадження дерев. Нормою є, коли із нових насаджень до 10% випадає, тобто - гине. В Енергодарі все навпаки - випадало до 90%, і так із року в рік. Проглядаючи науково-дослідні публікації по архітектурі та містобудівництву, вона наштовхнулася на низку моїх статей стосовно взаємодії екологічних умов з містобудівельними та архітектурними рішеннями. То от вона і просить приїхати, як мінімум, на консультацію по цьому питанню. Здавалося, що це не мало ніякого відношення до Сенсорики, але потім виявилося, що мало і безпосереднє.
Сергій Литвинов. Він продовжував мене перевіряти на володіння Силою, але поки я був переповнений становленням себе в новій якості, доти мене не цікавила суть сенсорної діяльності Сергія. За віком він був молодший за мене, але за Силою був для мене старшим колегою. Та от в мені самому почала розгортатися Сила і я все частіше і частіше став розмірковувати про його сенсорну діяльність. Безумовно, всього я не знав і не міг знати, але та частина, яку я мимоволі спостерігав, все більше і більше породжувала в мені протест.
Справа у тому, що Сергій вельми специфічно лікував жінок та вирішував всі їх проблеми. При цьому він майстерно знаходив жінок з проблемами, точно діагностував їх. Жінки немов метелики летіли на його полум'я. Потім він їх лікував; говорив, що вилікував, і це часто була правда, тільки одна дрібниця: жінка чи дівчина ставала його рабою. Вилікувавши, він говорив, щоб жінка йшла геть, інколи вельми грубо, хоча по своїй суті він завжди був дуже ввічливий та витриманий. У нього з'являлася наступна - чи то хвора, чи то жертва, а відкинуті полювали на нього, виглядали із-за кіосків, коли він йшов із новоявленою нещасною. Мене все більше і більше тяготіло це, бо я мимоволі пригадував, я у минулому від мене закрили старших доньок і я, зробивши відрядження до Києва, ховався за кіосками, чекаючи, коли батьки їх мами чи вона сам поведуть їх із садочку додому і я хоча б побачу моїх дітей!
18:50
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455999
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.10.2013
автор: Левчишин Віктор