Зустрічає завжди ясним світом очей-ліхтарів.
Завжди чорного, чи темно-синього кольору снів.
Він похмурий, та завжди привітний.
Він звучно мовчить.
Каже, довго не можна.
Бо я збожеволію вмить.
А мені все одно.
Бо я звикла, бо я так люблю.
Я з ним ладна до ранку гасити тривожність свою.
Дум-птахів відсилати,
Що комусь у небо летять.
Під рукою його подолаю я будь-який шлях.
Він дістане скарбницю...
Відкрию... Там спогади літ.
Заховаю той скарб під подушку.
Там цінне лежить -
Дідусева тільняшка, годинник і щось для думок.
Повертаюсь. Ну що? Біжімо?
Хто скоріш до зірок?
Він сміється. Зайдемо на каву.
Терпку. І без мрій.
Зовсім інша ти стала...
Можливо... та й ти не такий.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456012
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.10.2013
автор: Юліанка Бойчук