Той шлях був не асфальтом литий:
Возами збита колія
Вела людей у світ великий
Із омертвілого села.
Без паспорта і без родини,
Свого єства спотворив суть,
Так, ніби із тавром скотина,
Пролив сльозу, рушали в путь.
Роки, як хмари пролетіли,
А трудодні—то палички
Стоять в паперах пожовтілих, –
Все, чим платили за труди.
Та із дзвіниці літ минулих,
Забутих сіл, людських страждань,
Я бачу прийшлих і невмілих,
Бездумних хазяїв - селян.
Бур’ян гуляє голим степом
І тільки інколи, ден-де,
Блисне пшениця злато-перстом,
Комбайн у полі загуде.
Скарби землі – держави посаг.
Не бережуть його чому?
Розтринькують поволі й досі,
Все віддали на поталу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456026
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 22.10.2013
автор: Г. Король