Перебираючи роки,
Дивлюся у відкрите небо…
І ми вже стали теж дядьки,
А ще зробити досить треба.
Потрібно пестити внучат
І козаків із них ростити…
Для цього варто в світі жити,
Слова хай смутку помовчать..
Летять літа, біжать роки,
Та я весь час спішу додому…
Бо варто лише прилягти,
Я чую пісню колискову.
І знову сльози полились,
Зоря упала вечерова…
Ми за життя удвох взялись -
Я не скажу вам більш ні слова…
Лише піду у те життя,
Щоб обняла душа родину.
Повір, кохана, я прилину,
Схилюсь до тебе, як дитя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456146
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.10.2013
автор: Віталій Назарук