Я посміхаюся людям,
Дарую краплю тепла,
Облиште всі пересуди,
Проблеми, біди і плач.
Дарую всім перехожим
Альтернативу нову,
Нехай і були вже схожі,
І йшли десятками з вуст.
Моя ідея - банальна,
Мабуть, гранично проста,
І в тім її геніальність:
Лиш усміхнути вуста,
Подарувати від серця
Комусь частинку добра,
Вона ж до вас повернеться, -
Тепліша, більша встократ!
Мовчать обличчя дорослих...
Шукаю погляд "на злість",
Що не дивився би косо,
Мов я - небажаний гість.
І ось майданчик, дитинка...
Здригну́лась се́рця струна́, -
В ту ж мить, без крихти затримки
Мені всміхнулась Вона.
Так! Це взаємно відбулось!
Маленький експеримент.
Дорослі ж - наче акули,
Усмішка - мов рудимент.
Відпала в нас необхідність
Душі́ провітрить халат,
Відкрити дверці привітно.
Завіси гучно скриплять.
Та як же жити на світі,
Як душить сірість облич,
Що їх усміхнене літо
Вже перейшло в параліч?
Чи то хронічна хвороба,
Чи то епохи лиш дух -
Перетворитись в мікроба,
Чи розлетітись, мов пух?
Ні! Почекаю ще трішки:
Початок завжди малий.
Моя маленька усмішка -
Чарівний ключик до мрій!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456261
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.10.2013
автор: Олександр Обрій