Нерадість ти моя єдина,
Моя надія і журба.
Малесенька, немов дитина,
Біля порогу виросла верба.
Осінній вітер тонкі гілки,
До землі хилить і згина.
Твоя душа сумна сопілко,
Її ніхто так і незна.
Пожовкле листя б'є під ноги,
Сонце скупо вигляда.
Дерева спраглі і знемоглі,
Хоч дощ і льє як із відра.
Сопілка тихо собі грає,
Мотив знайомий і старий.
І сеце ключик залишає,
Лелек, тягар це заважкий.
Сонце падає і догорає,
Стожари гаснуть за вікном.
Їх іскри до зірок сягають,
Сім'я зібралась за столом.
Як добре, що сьогодні разом,
І хліб сьогодні є у нас.
Буває важко давить часом,
Та й є лише у нас цей час.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456344
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.10.2013
автор: Адам Буткевич