Ви скажете, крил у людини нема.
Я ж вчора літала.
Легка, мов пір'їночка була душа.
Я світ так кохала!
І він хризантемно довкруж розцвітав!
На листі опалім
Танок промінець осяйний танцював
Із вітром у парі.
А я, мов лебідка, над плесом води
Крильми лопотіла.
Дарма, що півголі ліси і сади.
Я літом горіла.
І нині спекотно, хоч жовтню вже час
Іти у відставку.
Та вогник у серці моєму загас
І тягне на лавку,
Бо крила тяжіють, в душі гіркота
Від словорозбою.
І світ хризантемний зміня пустота
З душею черствою.
Від словорозбою - від поранення душі лихим словом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456434
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.10.2013
автор: Крилата (Любов Пікас)