Крізь хащі лісні і через туман
Двоє минули природи капкан
Несли дуб без краплини вини
З попідгір’я весни навпростець до зими
Не гаяли часу – несли мов хреста.
Дуба, що плаче – живого мерця.
Ніч і День чули cкорботу природи
Голосила мати за сином -
Дубом мудро-дивної породи
А у місті годинник процокав на п’яту,
Цокіт піснею падав на зелень зім’яту
Мати в осені питала: "Навіщо їм тин?
Так би у мене був син!
"Як до них зайти через хвіртку, що ниє
Дивитись в їх вікно, що по-людському виє
По їх землі ходити, у якій жердини
Скалічені гілляки як німі могили,
Які можливо ведуть в Єрусалим?"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456902
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.10.2013
автор: Сонцетінь