Моя душа лишилася мовчати,
Не хотілось їй ні плакати, ані сумувати,
Бо всім єством уже перехворіла,
Й палка любов давно перегоріла.
Ще досі почувається нестерпно важко,
Немов загнали її у вічну ту упряжку,
Від цих проклятих спогадів уже стомилась,
А вони її зсередини дужче все ятрили.
А я іду і мовби задихаюсь,
Так сильно стисло в грудях,і не відпускає,
Повітря маленькими ривочками ковтаю,
І все, що діється навколо,навіть, і не помічаю.
А далі прийде новий день,
І вселить в душу спокій і надію,
Вона заспіває сотні нових пісень,
І всі думки за вітром з попелом розвіє…
19 лютого 2012 року
поїзд «Ковель-Чернівці»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456933
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.10.2013
автор: Ліза Луківська