Залиш мене на самоті,
Зверни, будь-ласка, на узбіччя.
Уперше хочеться в житті
Блукати зоряною ніччю.
Закрий долонями лице,
Не зрозумій, куди я дівся.
Тобі повторюю: це все.
Пробач, я щойно помилився.
Однак прости мені цю даль,
Що нас тримала у облозі.
А ти відповіси: "На жаль
Я не покину твою осінь."
Ти бідкаєшся: дощ і сніг
Пожовкле листя рвуть з землею.
Вона звертатиме за ріг,
А я урвуся вслід за нею.
На трасу в місто розверни,
Зроби гучніше магнітолу.
Ти позіхаєш мимохідь,
Бо звикла до свого подолу.
Барвисте небо відкривá
Смарагдово-п`янкий світанок.
Твоя біліє голова,
Бо я торкнувсь її вустами.
Хай розповсюджує плітки
Твоя сусідка чорночуба.
Нехай відновимо сварки,
Я не покину тебе, люба!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457392
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.10.2013
автор: Митрик Безкровний