Не пишеться мені вже
так давно.
І пальці навіть не згадають
рухів,
і листям в серці по́верх
намело -
тиняюсь світом кинута
заблу́да...
Дерева всі розпатлані
від вітру.
Між ними йдеться, наче
по аду́.
Самотність мої сльози так
не витре,
хоча як мати, у моїм
садку.
Не знаю, може, осінь в цьому
винна,
що все згора, - і я тікаю
геть.
А може, то любов летить
за клином -
без неї світ прирік себе
на смерть...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457398
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.10.2013
автор: Ліна Біла