Колись ми не знали ні дня супокою,
За місце під сонцем боролись навік.
В затятім сімейнім невпиннім двобої
Шукав неземної земний чоловік.
А я так хотіла лише притулитись,
Відчути тремтіння, тепло твоїх рук.
З очей темно-сірих любові напитись,
Та очі сталеві окреслили круг.
Роки пролітали удаль журавлями,
І я уже в осінь, і ти до зими.
І я битим шляхом, і ти - манівцями...
Що ж вдвох наробили, де ділися МИ?
Як хочеться зараз вернутися в весни,
Та я розумію: любов невловима.
Й мене не поділиш, і крига не скресне,
Бо я жінка-атом, і вже неділима...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457434
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 30.10.2013
автор: Лариса Журенкова