Зорі так блищать!
Що аж хочеться втратити глузд.
Міліарди щасть
Шепочуть казку таємну Богу.
Стрибнути б в траву,
Де роса дзьоба кропив’яно,
Щоб мені наяву,
Щоб в зеленім дурмані
Кришталеву знайти дорогу.
Фіалкова ніч
Накинула шаль на плечі,
З квіткових облич
Умиває зоряний вечір
Полудневу лють,
Як порохову міцність.
І зорі ллють
На стебла зелені Вічність.
У такий час
Тільки кохати любистково!
І серед нас
Любові колискою
Промайне кажаном,
Сивим нічним нічним поштарем,
Ніч з коханням й вином,
На дорогу із кришталем.
А усюди сюрчать
Коники — степові скрипалі,
І на землю летять
Пелюстки зоряні зів’ялі.
І не хочеться знати крику,
Ані сміху, ані жалю.
Щебетати б віями тихо:
Як тебе я, життя, люблю!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457503
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.10.2013
автор: URANIA