30.10.2013* 18:10
Раптом, без будь-якого поводу, 17 грудня отримав блок під назвою "Відьми", а в ньому інструкція боротьби з ними:
[i]1). Читати молитви стоячи обличчям на Північ.
2). Спочатку "Отче наш" 3 рази.
3). Перша власна молитва 3 рази і перехреститися.
4). Друга власна молитва 3 рази і перехреститися.
5). Молитва царя Давида 3 рази і тричі перехреститися.
6). Сказати: "Від імені Отця, Сина та Святого Духа прошу, щоб ця відьма більше ніколи не шкодила нікому, у тому числі мені і моїм дітям, моїй дружині (минулій та майбутній), моїм майбутнім дітям, моїм онукам, братам, їх дружинам та дітям їх. Хай це моє прохання збудеться з (дата) з ранку та підтвердиться вечором того ж дня. Я прошу також, щоб ця відьма (ім'я) була покарана за свої злочини проти мене, як довіреної людини Бога у боротьбі зі злом. Хай Кара Божа впаде на її серце, душу та мозок, якщо вона не підкориться Божій Силі після цього мого благання до Бога. Амінь! Амінь! Амінь! 3 рази перехреститися."
7). Руками та оком дивитися на чакри, пасами обробити хвору чакру, перехреститися, сказати: "Слава Тобі, Господи!"[/i]
Показовий приклад того, як мене Почали натаскувати на Білого мага. Але я цим блоком жодного разу не користувався, хоча з відьмами і приходилося зустрічатися.
Друга подія того місяця врізалася в пам'ять і певним чином перевернула моє життя.
Оля/Артистка/Екстрасенс запропонувала мені приїхати до неї додому, бо ми повинні, як сказала вона по телефону (дзвонив я їй) зробити певну справу.
Коли я приїхав за вказаною адресою на проспекті Дружби народів, то потрапив до квартири дійсної актриси - все чисто, вишукане, великий портрет господині у весь зріст на стіні - красива жінка в ролі героїні якоїсь оперети.
Вона запропонувала поснідати з нею, але попередила, що вона піститься, тому їжа відповідна, але я відмовився та заради ввічливості випив стакан чаю. Розмова майже не велась, але я чомусь відчув/зчитав інформацію про її сина і мені стало дуже ніяково. Вона, напевно прочитавши мої думки, сказала:
- Так. Син - мій хрест.
Нарешті сніданок завершився і тут вона мене приголомшила:
- Все! Повинен лікувати людей! Зараз ми поїдемо на одну квартиру, де ти почнеш свою практику.
Я розгубився:
- Як? Я ж нічого не вмію та не знаю!
- Вмієш! Побачимо!
І ми приїхали. Вийшли на зупинці "Вулиця Батюка", якраз напроти "мого" інституту Укрцивільсільбуд (я неймовірно здивувався цьому), перейшли по підземному переходу на інший бік вулиці, попрямували до однієї із цегляних п'ятиповерхівок, піднялись, здається, на другий поверх. Нас вже чекали. У квартирі, як мені здалося, було повно народу. Це товариство явно регулярно зустрічалося тут, тільки я був новоявом. Здається, що господиню звали Лоліта. Тут вже була знайома мені Таня-кіннотниця.
Коли всі пообіймалися, Оля пройшла та сіла за стіл спиною до вікна і сказала:
- Це Віктор. Він зараз буде лікувати. Відкрийте ікону!
Мене до того посадили у крісло біля дверей. Ліворуч від мене були відкриті вхідні двері до кімнати, за ними вздовж стіни стояв диван, на якому сиділи люди, праворуч вздовж стіни, що була перпендикулярна до мене, на всю довжину стіни стояла мебльова система, яку я не зміг визначити за звичними стандартами. Оля запалила свічку перед собою,
а господиня підійшла до шифоньєру (чи до комоду?, чи до книжковій шафі?) і відкрила скляні дверцята. Я побачив, що там на полиці стоїть велика ікона в красивому окладі.
Оля уважно подивилася на ікону і сказала:
- Ікона дає дозвіл на лікування. Всі бачать ореол?
Всі дружньо підтвердили це, хтось відмітив незвичний колір ореолу, хтось незвичну його силу.
- Лікуй! - сказала Оля.
- Кого? Як? - розгублено запитав я.
- Побачиш. Якщо маєш Силу, то все буде так, як повинне бути!
Я сидів у розгублені. Раптом Голос мені сказав: "Працюй!" - "Як?" - "Читай "Отче наш", а потім свою Першу молитву. Далі - все відчуєш сам як треба працювати."
Встав. Перехрестився і почав читати "Отче наш". Подумки. І раптом від людей, що сиділи ліворуч та навіть напроти мене, відокремилась жінка і, по утятому перевалюючись, продибала до мене і всілася напроти мене на стілець. Від здивування, а може навіть по іншій причині, я впав у крісло. Свою молитву на пам'ять не знав, тому лівою рукою тримав папірець із записом, а права моя рука почала літати у повітрі напроти жінки, поступово прискорюючи рух.
Якийсь час я читав молитви - то свою, то "Отче наш", а моя права рука вже літала немов скажена, я не міг побачити окремі її рухи. Все злилося у суцільний змазаний образ, як на фотокартках, коли знімають швидкий рух чогось. Відчував, що права рука почала наливатися тягарем, трохи зомліла, але швидкості руху не припиняла. Жінка напроти мне ревіла. Сльози потоком лилися по її обличчю, одяг на грудях був геть мокрий від цього, її весь час корчило.
Нарешті я відчув, що молитви не потрібні вже, то відклав папірець і почав працювати двома руками. Мої руки, як самостійні істоти, поза моєю волею почали витягувати Щось із жінки і збирати у ком. Цей ком Чогось, що здавалося мені огидним та слизьким, поступово ставав все більше і більше. Я не знав що з ним робити. "Що мені з ним робити?" - "Викинь!" - сказав Голос. "Куди?" - "У квартирку!" Я і викинув, подумки задавши адресат: "У безмірний простір!" Голос сказав: "Дурість! Там обов'язково цю гидоту хтось підчепить. Надалі все відправляй у центр Землі на спалювання!"
Все скінчилося. Опустивши руки на коліна я сидів і не знав що далі робити. Жінка, яку я лікував, цілувала мені руки. Всі в кімнаті радісно перемовлялися. І раптом все це перекреслив неймовірний голод, що піднявся в мені аж від п'яток та аж до горла. Я кволо попросив:
- Дайте мені щось поїсти!
Оля невблаганно перебила наміри господині:
- Ще рано! Розкажи Ніні Федотівні що та чому так з нею!
І я почав говорити. Швидко та навіть гадки не маючи що саме та чому саме так говорю. Все, що я говорив, судячи по реакції присутніх та самої Ніни Федотівни, було правдою та точним. Якщо одним слово, то це було неймовірної сили Родове прокляття і причини цього були зрозумілі, бо Ніна Федотівна, так би мовити, зробила багато грішного, яке я ретельно перерахував. До того ж, вона, лікар за освітою, займалася голкотерапією, навіть гадки не маючи про дійсну суть цього лікування та небезпеку для невігласів.
- Все! Закінчили! Ведіть його на кухню та погодуйте, бо він втратив багато енергії! - скомандувала Оля.
І були розмови. Я збуджено кожному ставив діагнози, і не тільки та не стільки по здоров'ю, як по життю. Всі були радісні та схвильовані, а я - героєм дня!
Розказали, що цю ікону врятувала прабабка господині квартири, коли Радянська влада знищувала храми. Ікону довгий час ховали як сімейну таємницю. І зовсім нещодавно, коли була та Хрущовська відлига, її вийняли із схрону. Вона чудотворна. Один раз, ще була жива бабка господині, коли вона була дома, то постукав у двері якийсь старий чоловік. Він запитав у бабки, чи не дозволить вона йому подивитися на ікону, яка у неї є. Бабка чомусь спокійно впустила його. Він дивився на ікону якийсь час, потім попросив напитися води, а коли бабка з водою повернулася у кімнату, то побачила, що ікона лежить на підлозі, а старий висіть у повітрі паралельно до підлоги обличчям до ікони, витягнувши руки вздовж тіла. Коли бабка увійшла, то він шанобливо опустив ноги на підлогу, випрямився, підняв ікону, поцілував її, поставив на місце, випив води і пішов собі, сказавши бабці:
- Дякую. Бережіть цю вашу сімейну реліквію! Вона чудотворна!
19:35
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457571
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.10.2013
автор: Левчишин Віктор