І був перший день понеділок. І були в ньому всі земні та наземні створіння в розчаруванні. Плакали трави, ламалися коріння. Все зводилося в нуль сім з неймовірним нуль нуль. В цьому початку першим прокинувся настільний ворог - будильник. Його дзвінок без попередження почав війну. Він тероризував мирне населення, забирав одяг, стягував ковдру, руйнував підключення до активного сновидіння. Але його вже на тренований механізм чекав відповідний удар. І знайшов. Тож він першим прокинувся і він же першим загинув. В ті хвилини як за потрібність незрозуміла частина тіла, сказала промову, - «Ще 5 хвилин і я знайду світ». Далі за традицією була година мовчання по загиблим. Ці моменти є дійсно багато значимі для ранкового пробудження. Другим після суєцидника прокинулося сонце, з зітханням. Йому теж в падло бути скоморохом, за так, і не зрозуміло як. Ось гляньте знову яскрава зіронька зійшла, день вдався на славу, ходімо тривожити повітряні скупчення та бити землю, так кричала дітвора із дорослою зовнішністю. А за що її топтати? За що нашу матінку? Не гупайте, не гупайте! Бо тяжко жити тим хто знизу. Порвуться в них ремені безпеки і навідаються і будуть домагатися і вриватися у вині душі своїми темними знаками. А поки у ласкавому бажанні служити, сонцю допомагали солов'їні етюди. Дзвінкі голосочки вдаряли по чорним та білим відтінкам життя, а воно грало у метрономному русі, і вже на грало нуль вісім годин і майже нуль двадцять три чи п’ятсот п’ятдесят п’ять хвилини. Десь в цей момент, негідники зруйнували стелю, спалили особисте небо, звалилися з незнаної вершини у прописану власність. То були кур'єри нервозності з перцем, затрахані, закльовані, скасовані, і ті хто просто горлопенить. Це падіння притаманне тільки гостям, люб'язним таким, може це й саме вони застали у ромашковому полі байдуже тіло в білизні, нижній і тільки. Замалювавши на пам'ять всі ті візерунки, що були на ній. Все як то так і треба.
- Привіт.
- Привіт, ми тут так приперлися бо чули, що невчасно можна це зробити.
Огидно бути гостем. Здається, що цьому теж треба вчитися. Шукати варіанти як стати поперек горлянки і водити ножем по її стінкам. Але ж всі ми можемо бути запрошені за стіл добродушними лицемірами. В той момент дійсно набридає посміхатись і приносити хвалу пересоленій траві в гарній подачі, з делікатесною облямівкою. В докучливій ідилії підсвідомість втікала через вікно. З очей подалі бігла до звичного туману і музичного качання головою. Неадекватність розуму гуляла по місцевим вулиця і заважала набрати швидкість, а по закінченню погоні за щастям, кидала камінням в мої кольорові за звучанням склянки. І так у ароматному народжені на зовні з вчорашніх нутрощів пробирав смуток по неділі.
Понеділок. Із маленьких невдалих клітинок у всіляких формулах, формується розпорядок дня. По плану стояв коридор, а саме його подолання. Казали, що він може проковтнути і не моргнути, тож дегустуючи його анакондний стиль, зрозумів сутність: в харчовий раціон повинні входити вітаміни і крім них їх вороги. Бо одні вони поз’їдають самі себе. Бо без боротьби нема перемоги, тобто досягнення гострої точки. Отже в коридорі і в його шлунку був наполеонівський брухт. У ньому потопали зачатки світла. Серед всього того були також витоки за які смикнувши можна було отримати травму мозку від збуджувальних афоризмів, які десь завалялися під штукатурною лавиною. В таких інтелектуальних іграх, фіаско накопичував той хто майже живий добрався до лікарні. Лікарня - це агентство яке співпрацює з тим світом, продає оптом непотрібний товар, секонд-хенд коротше. В ній теж були коридори, тільки в декілька годин більші. Здається вони вирішили, що без їхньої участі не можливо нікуди піти. Тунелі, тунелі, і світло як пляма, то тяма прийшла до теплого чаю з води не живої. І була година друга і була вона пів третя. І настав той час коли ломтик чорного хліба сприймався як медовий пухкий пиріжок та й ще під бездонну суміш коричневого забарвлення. Смакувати довго не довелося, обідня зірка заздрісно пішла на північ. А нас покривали дикі похмурі грози. З них проливалася біль, за грішних нас. Кожна крапелька то є ангел і вони сходили у свій світлий, а для нас суєвірний, а для меншості скоромний день.
Понеділок – випробування, імунітет і солоний стан. Беручи надуманий план який написаний блідим по блідому. По прочитані його знайшов схожості. Убивство брата Авеля було, ще зранку. Народження Іскаріота теж здійснилося. Взагалі Іуда сидить майже в кожному із нас, або вас, або у кожному як у відокремлених частинках. Пам'ятаєте, про краплинки з похмурих гроз... Отже таке народження вже звичне для чорно-білого світу. Залишилося здійснити палаюче занурення чи потоплення. Але ж яке покарання буде за власну волю з характером содомії? Лежачи у кістковому корпусі, у паровому, смаковитому ковтанні виноградних глиб та в хтивому погляді крізь гріховну заборону, знаходячись у ванній кімнаті, біля Мертвого моря, подумав однофазний мозок зробити бізнес, по збуту вогненебезпечних засобів. І після набраної повні кишені насолоди, потопив у вогняному дощі жахливий безлад, у своє ж спасіння, за золоту ціну.
Ніби день пройшов цікаво і план виконано до крапки. А крапкою булла печальна звістка ночі. Вона була на вибір, або листоподібна або електрона, зголодніла з тютюновим присмаком. Але в безмежних її кількостях, нікуди не дітися від ліжка. Ліжко – тарілка. В той час коли відкриті зони безкоштовного телепорту, навколо об'єкта збираються найвищі і найнижчі сили театральних персонажів і крутять свої сценарії. Не визначивши головного, як завжди, всі залишаючись суфлерами починали дискусію в жанрі трагі-комедії. І все це робили вміло, зацікавлено, моторошно з реальними ефектами в «декілька D» форматі, а саме головне пошепки, щоб фінал збувся і запам'ятався і став новим початком.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457665
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.10.2013
автор: Максим Жембровський