Куди не глянь лиш – чорноземи,
Але на них гіркий полин.
Хто знищив все добірне зе’рно?
Ні, не чужинець – рідний син.
Гуляла слава нашим полем,
Родили пишнії жита,
Народ впивався духом волі…
Чому ж тепер земля не та?
Чиє ж бо плем’я ми бездухе
Німих, безпристрасних рабів?
Чи вітер в нас вогонь роздмуха?
Чи той вогонь навік зотлів?
Змололи дух облуди жорна,
Поганський вірус вліз у кров,
Душа, спаплюжена і хвора,
Волочить хрест тісних оков.
Ми – не раби Старого Нілу,
У нас вітри дмуть степові.
Згадаймо пращурів стожильних,
Що йшли на смерть за волю в бій.
Хай життєдайні хлинуть зливи
На рідну зранену ріллю.
Збуди нас, Боже милости’вий,
Тебе за нарід весь молю!
(Наталія Крісман та Роман Лесюк)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457717
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 31.10.2013
автор: валькірія