Засумувало серце, що поробиш,
Осіннім листопадом рве струну,
І сивина відкриє старі рани
Минулого, яким я ще живу.
Не стрималося серце, руки трусить,
Нестягнуті джгутами болісні думки,
І виллється рядками на папері
Мій смуток, що запікся у мені.
Затягнуть небо хмари темно-сірі,
У мряці заховаються шляхи,
І лиш осінній вітер лагідно обніме,
Немов рука твоя на моєму плечі.
Та я не плачу, сльози вже минули,
Цей смуток, мов гіркий напій життя,
Який я мушу ще не раз за тебе випить,
Хай і самотня випивка моя.
Та я бажаю щастя тобі щиро,
Всміхнуся, бо схмеліла голова,
Ти будь щасливий, чуєш, будь щасливий,
Бо лиш для тебе я живу життя...
(вірш навієний жіночим смутком)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457808
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.10.2013
автор: Сергій Ранковий