Попід вікнами школи пролягає мій шлях,
У минулому будні - йду повільно з роботи,
Помічаю із шиби визирає дитя
У очах лиш цікавість і ні крихти турботи.
Усміхається сонячно: "А чому ти сумна?
Глянь же осінь яка! Золоте немовлятко!
Тиха, тепла, привітна, ясна, чарівна,
Смакує дощі із малого горнятка."
Шовк волосся спадає на високе чоло:
"Скучила за дитинством? Я запрошую в гості,
Не соромся, заходь, згадуй як все було,
Може лишимось разом тут з тобою назовсім?..
Пам'ятаєш цю ляльку, а родинні свята,
А подруг, що зараз роз'їхались світом,
А кохання найперше, а солодкі вуста?
Чому серце з грудей рветься несамовито?"
Я заплющую очі і зникає дівча,
Набігає сльоза, як слайд-шоу минуле,
Як шкода, що в дитинство не знайдеться ключа,
Ми б всім світом туди без вагань дременули!
"Я не можу прийти" - шепіт слухає вечір,
"До побачення, люба" - я крокую вперед,
А услід мені дивиться синьоока малеча
Крізь призму років, через кожен фацет.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457954
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.11.2013
автор: Лія Ладижинська