Чи знаєш Ти,
що ліками намарно
загоювала рани самоти?
І жодна думка
не пройшла безкарно,
глибоко удалося прорости.
Вужами горло
ніжність обвивала
і полотніли руки
без тепла,
луною затихала
на вокзалах,
але надія жевріла….
Була мені за друга,
ворога і брата,
штовхала і благала:
«Зупинись!»
Водночас народитись
і вмирати,
вростати в землю,
рватися увись
хотілося мені…
Перелистати –
щоденники несказаних
«люблю».
Чи знаєш Ти,
що наче страти
боялася холодного жалЮ?
Тебе шукала
в кожній порі року,
назвала осінь
іменем Твоїм…
Отак би зупинити Світлооку
і не торкатися ніколи зим…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458000
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.11.2013
автор: Окрилена