Я ховав себе під одяг (у людську подобу),
І виходив у переповнений тінями двір.
Я кричав, що для дихання треба свобода –
Слова пропалювали вогнищем папір.
Безперебійну енергію тьмяного серця
Бездумно та нерозважливо витрачав.
Все гадав, що полум’ям цим захлинеться
Тьма, і що восторжествує жар.
Меланхолійно тупотіли вогняні плакати,
Гроза зім’яла полохливі язики.
Розчарувавшись, я пішов
і не побачив,
Як проростали з-попід сірості
Нові думки.
P.S. Терплячість - це та риса, яка менш за все властива людям, тому що часу відведено так мало, а зробити потрібно так багато.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458182
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 02.11.2013
автор: Олександр Ткачинський