Як багато доріг, до яких тепер звикли,
А колись здобували, цю правду віками.
І в пришесті весни, і надія, і виклик -
Несподівано мряка, що долі ламала.
Серед тисячі слів, лише чути молитви.
Та здавалося Бог їх забув, оминав,
Але віддано йшли, до останньої битви,
Щоб щасливим був край, щоб оазою став.
Лише віра у краще, в здобутки і волю -
Та тривожили душу криваві сліди.
І розстріляне серце боліло від болю
За стражденний народ, за привілля біди.
Не можливо дороги, крізь терен забути,
Намагатись відчути важливість ціни.
Без гріха не було ані кари, спокути,
А була лиш вина: батьківщини сини.
3.11.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458235
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.11.2013
автор: Андрій Гагін