Він каже, - Голоду не було,
А був лиш тільки недорід!
Цей нелюд думає, - забули,
Як гинув український рід!
Як вимирали сім’ї, села,
Смерділо трупом по хатах…
До людоїдства нас довели
Живе ще досі в генах страх!
Валялись мертві по дорозі,
На цвинтар звозили живих,
А села були у облозі
Кривавих псів сторожових!
В дітей ці нелюди стріляли,
За ці нещасні колоски!
Людей з села не випускали
І чорні ставили дошки.
Неначе вирок «Чорна дошка»,-
Село приречене на смерть!
Земля в могилах наче в зморшках
Наповнених тілами вщерть.
Все забирали до зернини,
Квасолю з печі, з казанка!
На скибку хліба у дитини
В них піднімалася рука!
Німе благання, - Дайте їсти!
В дитячих зболених очах.
Нелюдський злочин комуністи
Вчинили щоб зронити страх.
Хребет народу щоб зламати,
Коріння вирвати з землі
І божевільна з горя мати
Дитя варила у котлі.
Не знаю, але хочу знати,
Чому Господь на це мовчав?
Чом Україну мордувати
Червоній нечисті віддав?
Господь мовчав, а ми донині
Оговтуємось від біди!
Що ГЕНОЦИД був в Україні
Кацап не визнав і жиди!
02.11. 13 р.
У вірші є констатація відомого факту, що голодомор не визнали геноцидом українців Росія та Ізраїль.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458341
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 03.11.2013
автор: Мирослав Вересюк