Гайнеш од мене навтьоки
(Але куди від себе дітись?).
Дурниці чинимо,як діти,
Бо ще закохані таки.
І ще не звично без побачень,
Без доторків, тепла очей.
То сяє осінь, то плачем
Нам щось підказує неначе.
Удвох - а пізнаєм себе,
Звикаєм йти на компроміси.
І вже, здається, - не гульвіси,
І кожен не собі гребе.
Це Бог нам запалив лампаду,
Щоб світло у душі жило.
Любові чисте джерело
Змива байдужість і браваду,
І насолодою навча -
Бо зовсім інші, коли разом.
А хиби, помилки, образи
І щось промовлене з плеча
Із пам'яті своєї витрем,
Розвіємо, як вітер пил.
...Нікчемне ранок розтопив
І завітав дарунком світлим.
4.Х1.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458446
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.11.2013
автор: Вячеслав Романовський