Грім гримить, але не дрижить земля,
Мабуть загубила дорогу кобиляча голова.
Вже не шумить казково гілля,
Інші вживають слова.
Зникла казка з нашої реальності,
Стрибнула, як ведмідь з Евересту:
Сягнула холодної дальності,
Не прощаючись навіть жестами.
Лише вітер холодним шмагає в обличчя,
Так, ледве ніч не розплющує.
Казко! Нині ти — недолуге каліччя,
Що течію життя порушує!..
Але я майже вірю в тебе,
Майже тобою дихаю.
Усміхнеться для мене небо
Й ластівки засвистять над стріхою!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458992
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.11.2013
автор: URANIA