Вона:
Сказав «прощай» і відійшов в минуле,
Дмухну́вши свіжим, прохолодним днем.
Які щасливі ми з тобою бу́ли!
А став тепер, на дивовижу, міражем.
Він:
А час — невічний... Все в житті минає...
Хіба ж придумав я закони ці?
Вже медоносний верес відцвітає,
Взамін за ним — покрови голубі.
Вона:
Ще досі я замислююся, мрію,
Хоча б на хвильку — в той осінній сад,
Де хризантеми мовчазні біліють,
А в травах — жовтих яблук зорепад...
Він:
Я був для тебе — щедрий і багатий,
Вдягнув дере́ва в золоту красу.
Стелив промінням між дубів крислатих,
Пірнувши в чисту ранішню росу.
Я так радів тій у́смішці нестримній,
Яку ховала в шерстяне́ кашне,
Що навіть від любові на калині
Зронив намисто зоряно-ясне́.
Вона:
Знов покриває душу смуток світлий
І багряніють ягоди рясні.
Я дякую тобі за той відбиток,
Що ти на щастя дарував мені.
Він:
Строкатим айстрам і густим жоржинам
Випрошував красу із дивини́.
Коли ти йшла, ступаючи невпинно,
Немов царівна з ранньої весни.
Бажав споїти вечір золотавий,
У ки́тицях схиливши виноград.
Брунатне листя у пожовклі трави
Стелив додолу перший листопа́д.
Вона:
Я бачила оце і дивувалась,
Бо скільки в тебе золота, без меж.
І раптом я безтямно закохалась,
А ти тепер від мене в зи́му йдеш!
Він:
Прощай, красуне! Жовті вернісажі
Стали похмурі, бо мінливий час.
О, панно, не сумуй, як в білій стужі
Впізнаєш ти мене не раз... не раз...
Я напишу́ листа на шибці ніжно,
Як в полі закружляє снігопад.
Прийду́ ввісні я принцом білосніжним
І запрошу на білий вальс у сад.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458998
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.11.2013
автор: ГАЛИНА КОРИЗМА