Сиджу за десятою чашкою кави,
і дощ барабанить по склу.
У тебе, напевно, є свої справи,
а в мене думка: "Люблю".
Кричу до тебе я пошепки,
і пульс шаленіє. Давно.
Здавалось: лиш кави трошечки.
Я ж каву п'ю - не вино.
Люблю тебе кожним атомом
мого прозорого тіла.
Мені, місяцеві без кратерів,
жити без тебе не сила.
Так дивно. Так незвичайно
нами грається літо.
Я надто тебе кохаю,
кожним еритроцитом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459057
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 07.11.2013
автор: Ві Костюк