босо. голосно. по розтягнутому на долівці морю
я співаю до нього і мені дере відбирає мову
тьмяно-рожеві риби плачуть і плигають у долоні
листопад- то не жаль не туга. то можливість себе відпустити
і відчинені двері настіж навчать іти й проходити
наскрізь думати й настіжно дихати
йди. всі ми прийшли згори і туди підем
і якщо хвилюватись і рвати хвилі як скло і носити на шкірі тотем
і якщо вилицями торкатись застуджених до кісток дерев
то вже краще крізь шафу до лісу де править великий лев
бо якщо тамувати подих то раптом не стане кисню
бо якщо вже приплило море то для чого мені твоя тиснява
мої риби плачуть від щастя і від нього ламають крила
бо моє - то моє. це те що собі здобула і як захистила
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459367
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.11.2013
автор: Еллі