Зневірене, холодне, мокре
твоє обличчя залите сльозами.
Вони капають на моє серце
і пекучі утворюють рани.
Я не можу стримати крику,
опиратись нестерпному болю,
а ти пісню співаєш дику -
як і я, ти не віриш в долю,
що малюють тобі живописці,
прикрашаючи все позолотом.
Тобі їжу дають в срібній мисці,
та ти знаєш, що в ній лиш болото.
Над все інше ти волю любила,
ти на волю хотіла і тільки,
та тобі вмить підрізали крила
і загнали назад в ржаву клітку.
Але все ж ти живеш, не вмираєш,
а з тобою і я буду жити.
Ти єдина така й ти це знаєш.
І за це тебе буду любити....!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459548
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.11.2013
автор: Любомир Винник