Бувай, матусенько моя,
Я помираю, гину я!
Хоча скорбота не мине,
Та не оплакуй ти мене.
Не міг я жити серед люду,
Холодний трунок душу губить.
І те, чим жив і що любив,
У божевіллі сам згубив.
Укрившись в гордощів броні,
Промчавсь повз щастя на коні.
Пролиті сльози бачив й кров,
Прокляв і віру, і любов.
Я кубок випив свій до дна,
Отруєна душа - ціна.
Усе. Життя у смерті пащі,
Та перед нею мені краще.
З чола землі відбиток стер,
Тремтливих вище став тепер.
Життя лишаю пристрасті рабам,
Я почуттям шаленим душу не віддам.
Жахливий сон, шалений світ,
Життя, неначе пустоцвіт.
І ось його я покидаю,
Останній гімн собі співаю.
А ти бувай, не будь сумною,
Не плач даремно наді мною.
[b]Текст оригіналу:[/b]
Простись со мною, мать моя,
Я умираю, гибну я!
Больную скорбь в груди храня,
Ты не оплакивай меня.
Не мог я жить среди людей,
Холодный яд в душе моей.
И то, чем жил и что любил,
Я сам безумно отравил.
Своею гордою душой
Прошел я счастье стороной.
Я видел пролитую кровь
И проклял веру и любовь.
Я выпил кубок свой до дна,
Душа отравою полна.
И вот я гасну в тишине,
Но пред кончиной легче мне.
Я стер с чела печать земли,
Я выше трепетных в пыли.
И пусть живут рабы страстей —
Противна страсть душе моей.
Безумный мир, кошмарный сон,
А жизнь есть песня похорон.
И вот я кончил жизнь мою,
Последний гимн себе пою.
А ты с тревогою больной
Не плачь напрасно надо мной.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459692
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 10.11.2013
автор: Роман Селіверстов