Вона вміщала в
Своїх обіймах
Усю мою повінь
І безнадійну
З часом вицвілу
Гамівну,
Холодну постіль
Мою осінню
Вона нагрівала,
Очей її синіх
Щирих весняних
Повних провини
Я малюю на жовтім
Піску.
Вона віддавала
Мені у руки
Долю,
Розбиту на крихти
І муки,
Час, розбитий на
Відчай-розлуку,
І щастя, розбите
На двох.
Ми сіяли терен,
Збирали дощі і
Пололи чортополох.
І що ми отримали
Загалом?
Ти грієшся з іншим,
Я гріюсь вином,
Постіль весняна,
Стала осіння,
Вітер минає,
Приходить циклон,
Зміни в погоді,
Холод як злодій
Краде у мене частки
Тепла.
Десь у чужих
Почалася війна,
Я знову один в
Своїй безнадійній
З часом вицвілій гамівній,
Де вони зараз
Твої обійми?
Відчай приходить
Часто й постійно,
І ночує у вихідні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459714
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.11.2013
автор: Мирослав Гончарук_Хомин