Палає свічка на вікні,
Горить вона у кожнім домі,
Хто поминає душі тих,
Що згинули у голодоморі.
Тремтить вогонь
І з воску ллє сльози- краплини ,
Що ненароджене дитя
Не крикне -"мамо!" ,не обніме
Бо лоно мамине не гріє,
І серце все тихіше б"є-
Душа голодна - гине.
І на вустах застигне- "сину..."
Горить свіча ,душі вже жить несила
Дитина плаче у кутку,
Бо маму ,тата і сестру
Голодна смерть скосила.
Горять свічки. А як горіли очі
У тих, хто врятувати чорну душу хтів?
І плоть дитячу тихо їв.
То,мабуть, вовка очі!
Хвилина мовчання скінчилась.
Зоря вечірняя вже в ніч скотилась.
Земля вкраїнськая молилась,
Хрестом із свіч себе хрестила,
Щоб бог не дав їм жити,
Ні в пеклі,ані в білім світі
Отим людцям-вовкам,
Що правили голодний бал.
Горять свічки на Україні
І біля меморіалів ,і в сільській хатині
Це пам"ятник душі живої
Всім жертвам страшного голодомору.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459776
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 11.11.2013
автор: олена гай