Пізня осінь терпкістю туманів
Стелиться по випрілій траві,
Клонить голову розпачливо і п'яно
До грудей холодної землі.
Пізній вечір тліє у лампадці,
Час тягучий в синій дрімоті
Капає з беріз. Немов коханці
Їх гілок сплетіння золоті.
Пізно зорям танути в калюжах,
Темні води їх наповнять вщент
І поглинуть що було, чи може
Мало б бути... Вогняний абсент
Підсолоджу тугою в зеніті
Півночі. І пристрастю спалю.
Пізно, пізно вірити, що в світі,
Хтось ще знає, що таке "люблю".́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459924
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.11.2013
автор: Парчевська Ольга