Нема тебе вже тілом відійшов.
Пішла душа до Бога небокраєм.
Звідтіль ніхто до нас ще не прийшов
бо звідтіля ніхто не повертає...
Прости мій друже, що не вберегли...
можливо слово гірке десь сказали.
Коли бувало в чімсь не помогли
і подзвонити часом забували...
Коли тобі не легко вже було,
а ти чекав і сердився, - бувало...
Бо вже тоді підрізане крило,
боліло мабуть, плакало й мовчало.
Гарячі сльози згорнуті клубком,
здавили груди, ниють без пощади.
Матуся сива плаче за столом:
Немає Мамі ліків від розради.
А надворі синичка за вікном
щілинку в хату знАдвору шукає.
Душа у шибку стукає крилом:
Не плач Матусю просить і благає.
Я тут іще, - іще не відійшов.
Душа моя у просторі блукає.
Хоча домівку Бог уже знайшов,
Та горе ваше в ирій не пускає.
У другім світі я без ваших крил.
Ой, як мені отут вас не хватає.
Та застилає очі дим і пил.
і на землі для мене вже смеркає...
Я бачу вас у плоскості земній,
Підняв мене мій Ангел яснокрилий.
Тож підніміте чарку за впокій,
для вас лишаю память у могилі.
Невільний я – тож мушу відійти.
Моєї долі випита цикута...
Хай бережуть вас спалені мости
Моєї долі згублена спокута!
13.11.2013.
Микола Годунок (Дід Миколай).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460151
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 12.11.2013
автор: Дід Миколай