Я боюся порожніх трамваїв,
що вночі розрізають туман
флегматичним тремтінням вагонів,
сонним світлом примружених фар
Їх залізні скелети так сяють,
як обмазаний фосфором мрець.
Потойбічні вогні відкидають
і, як привид, пливуть навпростець
Все по коліям - кожної ночі
Все по коліям - тільки лиш так
Із роззявленим ротом залізним
І скляним мерехтінням в очах
Поміж ребрами вікна прозорі
склом оголюють нутрощів сталь
Їх ніхто і ніде не чекає
(чи ж не гірше з усіх покарань?)
І немає страшніше потвори,
що вселяла б мені більший страх,
ніж самотні забуті істоти,
що блукають вночі у містах
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460380
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.11.2013
автор: Костя Небокрай