Можливо й справді,
життя незвичним дуже є.
Кольоровими смугами,
швидко так проходить.
Дарує й радощі, і смуток,
й сотні втрат.
Яким заміну швидко,
не знаходим.
Ми забуваємо обличчя
рідних нам людей.
Й слова засмученої мами.
Яка не спить,
чекає нас вночі.
Дочкою, сином
з любов'ю називає.
Живемо ми, і не цінуємо людей,
які багато, для щасття нашого зробили.
А пам'ятаємо багато так образ,
й людей, які жорстоко з нами поступили.́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460555
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.11.2013
автор: Василина Лаврик