Стираю пальцями узори я на склі
автобусного невеликого вікна.
Між мною й світом, мов стоїть стіна,
а серце рветься на шматки малі,
але у цьому не моя вина.
Не винен я , що більше не дитина!
А винен в цьому лиш підступний час.
Хоч я ніколи не забуду вас,
та не впізнають скоро батьки сина,
хоч у його очах палкий вогонь не згас.
Вогонь горить, йому не дам пропасти.
Я озирнуся швидко навкруги.
Побачу- є не тільки вороги,
а є і ті , що не дадуть упасти-
є ті, що будуть поруч назавжди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460612
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.11.2013
автор: Любомир Винник