Моя валіза з минулим, як камінь тяжкий,
Який я пхаю на крем'яную Лесину гору.
І віршами піднімаю дух свій слабкий...
І сльозами лікую свою душу хвору.
А позаду мете й завиває кохання,
Покинуте, зраджене. Я його прокляла.
А серце так часто і тяжко зітхає :
"Навіщо ти все поламала сама ?".
А я все мовчу і валізу ту пхаю.
"Моя! Не віддам !" - шепочу - " Не віддам!!!".
Навіщо цей мотлох мені - я не знаю...
Він рідний серцю,рідний моїм очам.
А валіза важка. Завелика. Загруба.
Уже збиті коліна, я ледве повзу.
Проте все одно вона серцю моєму люба.
І я на вершину її дотягну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460767
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.11.2013
автор: Олька Оленька