51
Премудрість звила у душі гніздечко
І поселилася під видом снів,
Новозавітних релігійних слів,
Або кружляє в знаках недалечко.
А інколи з гніздечка робить дечко,
Кладе туди, як тісто, суміш слів,
Розвівши, як вогонь, під ним свій спів,
Пече вірші, як мама пиріжечки.
Я їх знедавна вже чимало „з’їв“
І чималенько ще поклав до течки,
Щоб з ними дух мій трохи ще дозрів
І став достойним святості кілечка,
Або хоча б, як Данте, просвітлів
І удостоївся, як він, словечка.
52
Ко мне нежданно в летний вечер
С Инета Солнышко зашло,
Тепло и радость принесло.
Жаль угостить его мне нечем.
Хотя, постой, – возьми вот свечи,
Что ты в душе моей зажгло
И в ней, как–будто, рассвело.
Ведь угостить мне больше нечем.
Ах, нет! Мне сразу не дошло –
У Солнышка растают свечи –
Им чересчур его тепло.
Тогда вот в память этой встречи
Возьми хотя соНета речи…
А вот и солнышко взошло!
53
В ночной звенящей тишине
Я пью щемящей грусти чашу
И развлекаю в аське Машу,
Приславшую в ней [i]вызов[/i] мне.
Мы с ней в сети наедине,
Но мы не варим флирта кашу,
В летах имея разность нашу,
Что исчисляется втройне.
И несмотря на тетность нашу
Мы только представляем Рашю
И Украину в вебстране;
Но в этом нет досады мне –
Ведь лучше тешить в аське Машу,
Чем быть солдатом на войне.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460887
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 16.11.2013
автор: lionet