Пересохлі вуста не цілують і слів більш не знають.
Серед плетива тріщин безсилі жадають води.
Ми себе загубили, шукаючи ліпшого краю.
Вже молитися пізно. Збреши, що земля нам простить.
Всі дороги гарячий безбарвний пісок нам устелить.
Чути голос – чи з власного серця чи, може, здаля.
То не пісня загублених душ у безкрайній пустелі.
То благає дощів сонцем зморена спрагла земля.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461076
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.11.2013
автор: Опівнічниця