Стою сьогодні знову за селом
І краєвиди ці ж - на видноколі...
... І руки так же пахнуть молоком,..
А ми такі... малі, обдерті й голі...
О, Боже мій! І що то були за часи -
Кругом кати - в домах,.. на всіх дорогах...
... А на ногах краплини крові та роси
І животіння у сирих берлогах...
А вони усе йдуть і "щастя" нам несуть -
На кожному стовпі - у транспорантах...
... І розум заливає та цинічна муть,
Та гулом відбивається в курантах...
Дитячий розум має свій шукати шлях.
Куди ж іти по цій кривій дорозі?..
... Дарма ж людей мільйони згинули в боях,
А ми на тому ж самому... порозі.
Іди дитя, неси життя своє у даль,
Торуй свою нетоптану стежину...
... Отож усім завжди чомусь так страшно жаль -
Найвищу мрію... ту, свою... єдину...
Чого життя таке жорстоке... Як каток,
Усіх рівняє під одну гребінку?..
Лишає від душі... лише малий шматок -
Жорстоку ставить всім одну оцінку...
І знов... стою в степу,.. а схід сонця
По небу стелить... вогняні сліди...
... Немає в світі долі охоронця,
Бо все це завжди мусиш... лише ти.
І давно така вже думка свердлить лоб,
Що аж скроні вкрились срібно сивиною,..
... Бо ціле життя прожити треба, щоб
Ви кінці його погодились зі мною...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461175
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.11.2013
автор: Володимир Кухарчук