Людина тілом не керує,
Над тілом владний час.
Роки його муштрують,
Виснажують
І ніби-то жартують
З людського тіла
Роблять, такий собі,
Сухий каркас.
Дрібними зморшками
Роки вкривають
Обличчя, руки і чоло.
І голос змінено,
Вимова не гучна.
Слабкою і недужою
Стає хода.
А серце вже збиває
Ритм.
Не можна бігти,
Швидко йти.
Задуха дихати не дає.
У вухах незнайомий шум
І раптом в танок
Крутить голова.
Картинка дійсно
Не весела, а сумна.
До немічного тіла
Можна ще додати
Думок спокійний плин,
Коли в них спогади
Працюють чітко,
Як млин.
З думок тих
Перемелюєш зерно,
Що зародив в житті давно.
Підводиш підсумок
Гріхів і помилок.
І хочеш ти того, чи ні,
Та хліб виходить щось
Гіркий.
Отак працює з нами час.
День за днем гортає, як
Сторінки, переміни в нас.
І як не думай і як тут
Не крути, змінити
Щось не зможеш ти.
Так само, як не зможеш
Від старості втекти.
Та втіхою лишається
Лиш те, що мудрість
Вже у тебе є.
Не співпадає в цьому
Випадку одне,
Роки не можуть
Владувати над душею.
Тому-то радісно і сумно
Трошечки від того, що
Тіло все старіє,
Душа навічно буде молодою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461298
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.11.2013
автор: зануся