Земле моя, квітуча Україно!
З очима голубими, наче небо,
Тебе чомусь рахують на узбіччі
Та саме ТИ їм і найбільше треба.
Ти вмієш нас зігріти наче мати,
Й нагодувати, коли ми голодні,
І розум, коли треба, можеш дати,
Підняти, коли впали із безодні.
Ти нині бідна, але ти й багата,
Ми твої діти, яких ти зростила,
Ми ще зламаєм ненависні грати,
Бо знову люди відчувають силу.
Свята наша земле, до тризни,
Тебе, як Христа розпинають,
Чому ти комусь ненависна?
Тебе ж на шматки розривають…
Родилася в тяжких ти муках,
Й донині спокою не маєш,
Тобі знов викручують руки,
Ти земле й сьогодні страждаєш.
Згуртуй, Україно, родину,
Вклоняюсь і Богу молюся,
Шануй свою волю й калину
І світлі часи відізвуться.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461438
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.11.2013
автор: Віталій Назарук