Проводжаю потяги,
Зустрічаю літаки…
То не вітру протяги,
А розпачу язики…
Розчинились почуття
Та завмер серця подих.
Тісним стало і взуття,
Бо чекати – то є подвиг,
Де треба і терпіння
І безлічі сил запас,
Тротуарним камінням
Вираховуючи час…
Проводжаю потяги,
Зустрічаю літаки…
Хотів би не одягу
Теплого, а навпаки –
Зовсім мало тканини,
Побільше обіймів
Тої самої людини,
Поменше фільмів…
Життя простого хочу,
Де в буденну рутину
І сонцем сяють очі,
І тепло по судинах...
Проводжаю потяги,
Зустрічаю літаки…
Вже почуттів кетяги
Стискаю у кулаки.
Де погляд еротики,
Що чули ми здалека?
Де всі наші дотики,
Що вибухали злегка?
Зникли чи відлетіли,
Ніби квіток пелюстки.
Твої пальці зомліли…
Не малюй же ти квитки!
20.11.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461755
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.11.2013
автор: Микита Баян