Як мені стати навколішки, та навколо святості.
Як мені волю дістати із болі громадської.
Вона потопає, вона моя грішная,
Вона тяжким каменем, в мені робить тріщини.
Здійнялися чвари між кривдою й молитвою.
Я хочу прояснення, без пекла й затемнення,
Скажіть мені ангели, чи так і без спадщини,
Залишу ці нутрощі земельної власності?
В мовчанні збиратимуть записи й прописи,
Всі за і всі просто так, киватимуть, щоб бути учасником.
І вийти насамперед перед закінченням.
Сказати немає тут грішників, тут є співучасники,
Такі як і ми всі сучасні самі собі власники.
Немає ідей, щоб зітерти всі свідчення. Каратимуть? Хай.
Тепер я чекатиму й план рахуватиму, далеко, далеко піду.
В годину хвилиную клонилися трави
Та билися в землю заплакану.
Як у вбрані так і в поприщі розтану у ньому, із-за великого розміру.
Шукайте тепер в колосистому мареві.
Всього розривайте вітри в полі воїни,
На плоті синці залишили вони,
Щоб бути поміченим та в котре вже не втекти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461772
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.11.2013
автор: Максим Жембровський