Ми мали на двох лише нічоньку.
Та сон - це завжди глухий кут.
Віршниця маленька, віршниченька,
Чому ти отам, а нет тут?
Ти, наче осіння мелодія,
Тримала в обіймах чіпких.
"Долийте ще чаю, добродію,
А після - створімо триптих."
Волосся твоє замуроване
У стомлений, вигнутий стан.
В екрані ти, мов намальована,
Насправді ж - німіють вуста.
Черпаєш натхнення, вдихаючи
Кав`ярень аромоксамит.
Учора я, часу не гаючи,
Заскочив туди на обід.
Мені так хотілось напитися,
Пізнавши черговий розлом.
Та став, мимоволі, дивитися
На те золотаве єство.
Твої поцілунки-метелики
Од вітру сухі та легкі.
Очолюють поштовх істерики.
Солодкі, нестримні, п`янкі.
Що було до тебе - все вичеркну,
Заради семи тих годин.
Ми мали на двох лише нічоньку
Й гадали, що це назавжди
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461805
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.11.2013
автор: Митрик Безкровний