Що ж ти мовчиш? Не знаєш, що сказати?
Чи знов байдужість забрала слова?
Цей сірий дощ щось прагне розказати,
Бо кожна крапля пада, як жива.
А в тебе безліч різних справ і праці,
І безліч нез"ясованих питань.
Та дощик ніжно пестить твої пальці
Ти лиш послухай, не кажи: "відстань!".
Ти слухаєш, як він гуляє містом.
Як сонні трави шепчуть: "завітай!".
Калина красна у своїм намисті
Хизується, що це на ній кришталь.
І їй повірить небо потемніле.
Цей сірий дощ, він раптом став твоїм.
Ти сам йому розкажеш наболіле,
Поплаче він з тобою над сумним.
І заворожить дзвіном тихим-тихим,
І спогади прадавні відновить.
А це лиш краплі падають зі стріхи,
Звичайний дощ за вікнами шумить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461877
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.11.2013
автор: Lido4ka