Не думайте, що пишу я від себе.
Хоч може й помилявся я не раз,
клянусь блакиттю вранішнього неба,
що пишу я для кожного – від вас.
Від вас я чую, що життя погане,
та всім знайдеться на землі добро.
За вас ятряться стигми, ниють рани,
і поки час останній не настане,
для кожного скрипітиме перо.
Аби рости душею над собою
прийміть розраду, мов ковток води,
щоб наче за цілющою водою
ви згодом поверталися сюди.
Чого журитись перш ніж помирати,
що просвистіли місто і село,
коли є сили ще в руках тримати
косу і прапор, тризуб і стило?
Нема кому тепер за нас померти,
як вчора кожен нібито хотів
за владу переляканих совків,
щоб ще до смерті числитись безсмертним,
а після смерті певно й поготів.
Та є для кого нібито творити,
і ніби жити, тратячи роки,
і тим життю платити наше мито,
чим поки виживаємо таки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461955
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.11.2013
автор: I.Teрен