21.11.2013* 19:20
Та поїздка до Енергодару для мене була неймовірно цікавою по багатьом причинам, бо я отримав нові Знання. Так, наприклад, в процесі колективної роботи по Діагностуванню людей мені були показані дві методики графічного бачення стану здоров'я людини по чакрам.
Першу я Бачив коли мене Діагностував Геннадій. Перед закритими очима з'явився контур квадрата, який заповнювався геометричними формами різного кольору, які мали різну інтенсивність та динаміку змін.
Друга - той самий квадрат, загальний колір - чорний бархат. На ньому фіксуються смуги різного кольору, а їх положення стосовно фактичної Декартової системи, бо квадрат розділений на чотири малі квадрати, ілюструє стан здоров'я людини через чакри. Якщо врахувати, що на кожну чакру припадають певні органи Реального Тіла, то легко можна визначити стан здоров'я цих органів.
Треба сказати, що містики та окультисти завжди використовували різноманітні магічні інструменти - кришталева куля, палаюча свіча, антенні палички чоловічого та жіночого типів тощо. В поїзді, про який я говорив вище, мені Дали персональні такі інструменти. Я ретельно замалював їх, записав рецептуру та технологію виготовлення, але цим це і закінчилося, бо я їх не виготовлював.
Першим був компенсатор біополя-2 у вигляді браслету на руку. Матеріал: вільха, липа, дуб, береза, сосна, груша. Складний малюнок. На вишневому клею склеюється куб, а потім браслет виточується на токарному станку. Два типи: персональний для упорядкування свого біополя, та загальний - для лікування людей.
Другим прибором була "антена" для сталого зв'язку з Іншими Світами. Матеріал: мідь та мідний дріт, вільха, липа, дуб, береза, сосна, груша, вишня, яблуня, слива.
Цікавим було те, що ці прибори були показані мені раніше в поздоровленні мене з днем народження (малюнок). Там ще була чоловіча магічна паличка, але дуже великого розміру.
Жодний із цих приборів, повторюю, я не виготовлював.
В тому році я приїхав до Енергодару ще раз у вересні. І цей візит був особливий.
Приїхали ми з дружиною Андрія, бо вона тоді просувала "Нью вейс" і шукала нові сфери збуту. Донька Людмили Захарченко вийшла заміж і поїхала з чоловіком на його батьківщину в Росії, чоловік Анатолій поїхав провідати своїх родичів, то господиня запропонувала нам зупинитися у неї.
Жінки сходили на базар, купили рибу, приготували її якось особливо, то була гарна вечеря і цікава розмова. Мені виділили спати в кімнаті доньки Людмили.
Несподіванки почалися зразу, як тільки я відкрив двері до кімнати - мене оповили стійкі пахощі неймовірно тонких духів. Мимоволі відсахнувся - в коридорі нема пахощів. Крок до кімнати - пахощі масивом. Покликав господиню. Вона здивувалася: такого раніше не було. А потім сказала:
- Це нове, але якщо врахувати все, що тут відбувалося з моєю донькою, то дивуватися не приходиться. Спокійної ночі!
Зайшов у кімнату, закрив двері і пахощі поступово немов розчинилися.
Тільки я вмостився спати на спині і закрив очі, як Голос сказав: "У тебе буде не проста ніч. Нічому не дивуйся! І не лякайся!"
Після цього перед моїми очима з'явився чоловічий торс. Я знав, що це мій торс. Яскраво освітлений. Та от з'являється долоня правої руки, не моя. Витончені і непропорційно довгі, як для людської руки, пальці. Замість нігтів пазурі, тверді, фіолетового кольору. Рука - шафранового кольору. На кожній зовнішній частині суглоб пальців шкіра має подовжений еліпсоїдний наріст, плаский, який відстоїть від площини пальця приблизно на півсантиметра і має світлішу окантовку, але він є природним елементом пальців. Я знаю, що ця рука неймовірно могутня.
Долоня цієї руки стоїть паралельно до мого торсу, потім з'єднані пальці повертаються і стають перпендикулярними до торсу, входять в нього і розсувають його. Утворюється отвір, краї якого обмежені двома вертикальними дугами. Отвір розсунутий так, як розсувається завіса на сцені.
В цьому отворі клубочиться суцільна сіра імла. По краям отвору з'являються немов чорні рослини - вони вертикальні і мають немов рідку гілочки, що ростуть у напрямку до центру отвору.
Раптом посередині отвору з'являється сліпуча біла цятка. Вона у ореолі, якій є слабо-блакитними, потім переходить в блакитний, синій і, нарешті, фіолетовий. Але ореол тонкий, менший за діаметр цятки.
Рука щезла, а цятка починає рухатись від мене уперед. По мірі її руху отвір змінюється - він поступово перетворюється у коло, з якого він поступово перетворюється у коло, з якого все ясніше і ясніше виростає циліндр. Він став трохи темнішим, а його стінки створені окремими вільно висячими відрізками, немов дерев'яні рейки висять у повітрі. Вони косо розташовані і не торкаються одна одної, але від цього форма "труби" не порушується.
По мірі руху цятки то ліворуч, то праворуч, поперемінно, "рослини" падають долу, до центру, немов відсікають певний етап руху.
І от цятка вже несеться дуже швидко. Тепер я і є цятка. І раптом, як вибух, я вискакую із "труби".
Неймовірно яскравий сонячний день. Я немов завіс у повітрі на висоті 3-4 метрів. На відстані метрів 10 від мене стоїть палац - стіни із червоної цегли, вікна, двері та карнизи оздоблені білим алебастром. Палац стоїть на яскравій зеленій траві, яка ретельно коротко підстрижена. Я знаю, що це територія, яка зараз є Англія, але не знаю як давно це було.
Із палацу вибігає дуже красива молода дівчина. Років 16. Вона в довгому білому платі із незрозумілої мені тканини. У неї довге жовте, майже біле, волосся і яскраві сині очі. Вона весела, радісна, біжить розкинув руки, немов до мене тягнеться.
І тут Голос говорить: "Це твоя мати!"
І зразу я опиняюсь в спальні на ліжку. Серце б'ється як барабан. та не встигаю оговтатись, як Голос говорить: "Закривай очі! Ідемо далі!"
І почалося! Я був в стародавній Франції і бився на дуелі. Був греком, який торгував дівчатами, але мало довозив їх до ринку неторканими. Був сотником козацького війська, а потім зразу десь в Африці чаклуном. В Сибіру в складі білогвардійського загону грабував жіночий монастир та гвалтував монашок. Бився чи то в часи Київської Русі чи то раніше серед членів якогось слов'янського племені. Десь в Азїї був монахом-буддистом. ... Калейдоскоп втілень моєї Душі йшов немов багатосерійний фільм. І кожний раз я винурював із серії, короткий час очманіло, але вже спокійно, дивився навколо себе в спальні, а потім йшла команда: "Закрий очі! Ідемо далі!"
Вранці я нічого не розповідав Людмилі. Вона мовчки давно давалась на мене, але ні про що не питала.
Далі було традиційне: потяг до Запоріжжя, а звідти поїзд №72 до Києва. Але в поїзді було продовження.
Спав я на верхній полиці. Коли приготувався спати, закрив очі, то зразу побачив, що дивлюсь зверху на столик, який завжди є між нижніми ліжками, і на нього почали немов падати фотокартки жіночих облич. Якщо свої втілення я бачив в кольорі, інколи із пахощами та навіть тихими звуками, то тут все відбувалося мовчки. Фотокартки були виконані в біло-фіолетовому кольорі. Голос сказав: "Це твої дружини".
Нарешті на стіл на купу фотокарток впала остання - на ній не було обличчя, а незрозумілий хрест із трикутників. Як тевтонський хрест. Я із здивуванням дивися на нього. Побачив, що кожний трикутник створений волоссям. І тут Голос сказав: "Це твої дружини в цьому втілені. На зараз".
21:15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461981
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.11.2013
автор: Левчишин Віктор