Згустки зоряні угорі,
Мов достиглі осінні айви.
У самотньому ліхтарі
Світлячком мерехтливим сяйво
Задрімало за мокрим склом,
Мов на мить одійшло од варти...
Під розлогим тонким шатром
Ніч розкинула віщі карти
На розшиту морозом гладь,
Розшифровує знаки долі
І суглоби її тріщать,
Ніби зношені антресолі...
І на гущі, мов на піску,
Розглядає чудні химери.
Загорнувшись у шаль м'яку,
Бовваніє самотньо скверик.
А на стрісі руденький кіт
В золотавому блиску ночі
Пломеніє, неначе ґніт,
До небесних зірок муркоче.
Ну, а місяць, немов клубок,
Так і дражнить його: побігти б,
Зачепити цупкий шнурок
За тоненький гачечок-кігтик.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462090
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.11.2013
автор: Наталя Данилюк