[i]"скажи коротенько про те, чи топаз, чи смарагд ти, чи золото?
щоб дещо інакше ввижалось, крізь ці продірявлені долоні:
мірило моєї впертості у деяких місцях проколоте."
таким був приймальник чорного товару на останнім пероні.
фасуй фальсифіковану продукцію в герметичні пакети,
хвилясті, буденні, поліетиленові, а пробники — врозтіч.
ти маєш за ніч опустошити цю стару корито-карету,
інакше тобі цього не пробачить американський мафіозі.
хвилюй вимучене серце різновидами білосніжних гранул,
прозорістю, кришталево-емалевим розсіюванням снігів,
змінявши захаращену долю на незрозумілу сметану,
удостовірюєшся, що любов справді не мала аналогів.
то були останні твої години, сідав за кермо Газелі,
тиснув на педалі так, що постійно торкавсь бампером бардюру.
коли ти мутивсь серед мінял і клієнтів міського борделю, —
хай торгаш свого щастя, врешті-решті цінив банківську купюру.
завтра ти скористаєшся її почуттями, тобто сьогодні вже,
довго гупцуючи-ходячи довкола латексних лесбіянок.
якщо ти на білому коні, ніхто не робить тобі боляче.
про що ти мріяв ще? систематизований гарем суто бранок.
очі наливаються рідиною, спорідненою з молоком.
героїн необережно сиплеться по її оголеній спині.
коли ще є куди вколоти — це аж ніяк не всесвітній облом,
момент заключний, зворушальний. Отям. Отямся. Потім вже — спини!..[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462196
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.11.2013
автор: Митрик Безкровний